Нещодавно Олексій Калиніков, старший партнер Адвокатського об’єднання «Могільницький та партнери», в своїй статті «Особа, щодо якої розпочато кримінальне провадження, має право на захист навіть без повідомлення про підозру», звернув увагу на тенденцію, що отримала останнім часом широке розповсюдження. Він сформулював її як випадки, що стають дедалі частішими, внесення до ЄРДР відомостей про вчинення особою кримінального правопорушення та збирання доказів вини особи без пред’явлення їй підозри. Іншими словами, йдеться про відкриття і розслідування кримінальних проваджень без пред’явлення підозри конкретній особі.
Проаналізувавши практику ЄСПЛ з прав людини та слідчих суддів в Україні, шановний колега запропонував ефективну тактику захисту адвокатом прав такої особи, яка полягає в процесуальних діях, направлених на реалізацію її прав, передбачених законом для підозрюваного, незважаючи на те, що формально ця особа ще підозрюваним не визнана.
При цьому адвокат, вимагаючи від слідчого судді зобов’язати сторону обвинувачення надати можливість реалізувати вищенаведені права, має посилатися на загальні принципи кримінального судочинства, визначені в ч.1 ст. 7 КПК України, які кореспондуються з Європейською конвенцією з прав людини та основних свобод та є сталою практикою ЄСПЛ. Представляється, що ця позиція є абсолютно вірною, а тактика адвоката в зазначених випадках – єдино правильною.
Але в статті О. Калинікова йдеться про випадки, коли сторона обвинувачення діє досить добросовісно, тобто в межах нині діючого КПК України, користуючись його, м’яко кажучи, недоліками. Тобто мова йде про ситуацію, коли в ЄРДР відображена подія злочину, і вказано, що його вчинила певна особа. В такій ситуації не повідомлення про підозру може об’єктивно виправдовуватися відсутністю достатніх доказів вини особи в певний момент часу.
Але останнім часом набирає обороти більш загрозлива тенденція, коли правоохоронні органи, явно порушуючи ст. 214 КПК України, не вносять до ЄРДР відомості про вчинення злочину певною особою, натомість вносять туди інформацію, яка взагалі не містить відомості про злочин. Зазвичай, в ЄРДР пишуть про якихось «невідомих осіб», які вчинили такі собі «протиправні дії», не конкретизуючи, в чому саме міститься подія злочину, про який йдеться. Такі протиправні дії чиняться щодо заможних людей – перш за усе – бізнесменів – та мають на меті зашкодити їх бізнесу або штучно створити інші проблеми, щоб примусити в подальшому вирішувати їх шляхом виплати незаконної винагороди ініціаторам такого кримінального провадження. Отже, йдеться про неабияку загрозу українському бізнесу та іноземним інвесторам з боку українських правоохоронних органів, на що і вказує заголовок цієї статті.
У випадках, про які йдеться, сторона обвинувачення діє явно недобросовісно, переслідуючи мету не здійснення завдань кримінального судочинства, а протиправну мету, зокрема – створити штучні умови для вжиття щодо певної особи запобіжних заходів кримінального судочинства: обшуку, арешту майна, надання доступу до конфіденційної інформації та т.і.
При цьому спроби особи, що стала жертвою таких протиправних дій, захистити свої права процесуальним шляхом запобігають ся посиланням на те, що вона, буцім-то, не має цих прав, оскільки дане кримінальне провадження її, мовляв, не стосується. І дійсно: діючим КПК передбачений процесуальний статус тільки особи, щодо майна якої вирішується право на арешт.
Та її права є також не досить зрозумілими, що дає простір для зловживань на практиці. Ст. 64-2 КПК України, що регламентує ці права, передбачає, що вони є такими ж, як і в підозрюваного, але тільки в частині, що стосується арешту майна. Отже, мова йде про оціночне поняття, зміст якого захист має доводити службовим особам, зацікавленим в його звуженому тлумаченні.
Наприклад, дуже цікавим є таке питання: чи стосується арештованого майна той факт, що кримінальне провадження розпочато за відсутності події злочину? Нам представляється, що безумовно стосується, оскільки кримінальне провадження, як відомо, не може бути розпочате, якщо не відомо про самий факт злочину, який не відображений у ЄРДР. Але прокурори, які відкривають такі кримінальні провадження, та слідчі судді, які виносять ухвали про арешт майна в таких кримінальних провадженнях, вважають, що ці питання не мають ніякого відношення одне до одного. При цьому вони розраховують на вже встановлене «порозуміння» між собою, а також на те, що згідно ст. 303 КПК України ухвали слідчого судді підлягають оскарженню в дуже рідких випадках.
Слід особливо підкреслити, що права інших осіб, які фактично обмежуються під час кримінального провадження (наприклад, тих, щодо яких здійснюється доступ до речей та документів, зокрема, належних не їм) кримінальним процесуальним законом взагалі не захищені!
В чому полягає дієва тактика захисту прав осіб, чиї права обізнано порушуються в кримінальному провадженні невідомо про який злочин? – Вона може здійснюватися в двох напрямках.
Перший – процесуальні дії адвоката в кримінальному провадженні, в якому були обмежені права. Якщо існують процесуальні документи, видані стороною обвинувачення, з яких можна зробити висновок, що особа підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, хоча прямо це не вказано – необхідно вимагати надання їй прав підозрюваного, про що вже йшлося, посилаючись на загальні принципи кримінального процесу та практику ЄСПЛ. Якщо існують інші процесуальні права, які можна використати, наприклад, коли йдеться про арешт майна – їх треба використовувати, заявляючи відповідні клопотання, скарги та вчиняючи інші процесуальні дії, які витікають із відповідного статусу особи.
Але якщо жодні права особи, права якої фактично порушені, діючим КПК України не передбачені – їх треба захищати в іншому кримінальному провадженні, яке треба відкривати проти недобросовісних співробітників правоохоронних органів, які чинять вказані вище протиправні дії, які через це завжди містять об’єктивну сторону різних злочинів: перевищення влади, зловживання своїм службовим становищем халатності та т.і.
Треба робити офіційні заяви про злочин таких осіб (наприклад, слідчого або прокурора, що внесли неналежні відомості до ЄРДР), а потім, користуючись процесуальними правами заявника – потерпілого, передбаченими ст. 55 КПК України, домагатися встановлення фактів, що свідчать про зловживання службових осіб правоохоронних органів в штучно відкритому ними кримінальному провадженні, фабрикування ними фальшивих доказів та т.і. Фактично, йдеться про «слідство з приводу слідства», результати якого, окрім притягнення винних «перевертнів в погонах» до законної відповідальності, будуть використані для закриття безпідставно відкритого кримінального провадження.
На практиці обидва вказані вище напрямки захисту мають здійснюватися одночасно, доповнюючи один одного, оскільки проміжні результати кожного з них допомагають просуванню другого.
