Останнім часом все більше підприємців скаржаться на те, що інспектори Держпраці не зазначають в направленні на перевірку підстави та предмет (питання) перевірки, посилаючись на Конвенцію Міжнародної організації праці №81 від 1947 року «Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі» (далі – Конвенція). Фактично, інспектор надає керівнику підприємства службове посвідчення та направлення на перевірку, яке не містить ніякої корисної інформації, тим самим дозволяючи інспекторам перевіряти будь-які документи, які він вимагатиме.
Чи може бути підставою перевірка анонімна скарга?
Давайте розберемося з цим питанням та встановимо, чи дійсно інспектор Держпраці має такі повноваження, або це звичайне перекручування норм чинного законодавства, яке має на меті штучне розширення його повноважень.
Існують випадки, коли інспектори Держпраці не повідомляють причини перевірки, так як скаргу на порушення трудового законодавства було подано від анонімної особи. Звісно ж таке твердження не може відповідати дійсності, з огляду на його протиріччя нормативно-правовим актам. Розглянемо детальніше таку можливість.
Чинний «Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю», затверджений постановою Кабміну від 21.08.2019 за №823 (далі – Порядок) не містить жодного пункту стосовно подання анонімних скарг. Проте Закон України «Про звернення громадян» містить чітку норму про те, що «Письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає» (стаття 8). А Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» ще й доповнює вищезазначене принципом державного контролю, який виражається в «об’єктивності та неупередженості здійснення державного нагляду (контролю), неприпустимості проведення перевірок суб’єктів господарювання за анонімними та іншими безпідставними заявами, а також невідворотності відповідальності осіб за подання таких заяв» (стаття 3).
Отже, на підставі вищенаведених законодавчих норм, можна зробити висновок, що будь-яка перевірка Держпраці, джерелом якої слугувала анонімна скарга є незаконною!
Чи є конфіденційними питання, що будуть перевірятись?
Тепер розглянемо інший варіант інспекційного відвідуванням, коли інспектор надає на ознайомлення направлення на перевірку, в якому не зазначено ані підстави перевірки, ані питання, які будуть перевірятися, а на всі ваші заперечення інспектор відповідає, що це є конфіденційними даними відповідно до Конвенції.
Що саме міститься в Конвенції та якими нормами можна оперувати перед інспектором Держпраці, розглянемо далі.
Стаття 15 Конвенції вказує на те, що з урахуванням винятків, які можуть бути передбачені національним законодавством, інспекторам праці слід вважати абсолютно конфіденційним джерело будь-якої скарги, доведеної до їхнього відома, на недоліки або порушення правових норм і утримуватися від повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що інспекційне відвідування було проведене у зв’язку з отриманням такої скарги.
Такий же зміст викладений в пп.6, п.13 Порядку. І саме на підставі ст.15 Конвенції інспектори Держпраці вважають, що вони не повинні вказувати в направленні на перевірку, що підставою для неї стала скарга фізичної особи (працівника) та питання, які будуть перевірятись.
Тут можна сказати, що інспектори праві, але частково, адже, як ми дізнались зі ст.15 Конвенції, інспектори Держпраці не повинні розголошувати інформацію про те, що перевірка буде проведена на підставі скарги та викривати особу (джерело), яка подала таку скаргу. Але не зазначивши в направленні на перевірку питання, що будуть перевірятись, Держпраці, як орган виконавчої влади порушує ч.1, ст.6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Ця норма передбачає, що в разі проведення позапланової перевірки з’ясовуються лише ті питання, необхідність яких стала підставою для її здійснення, з обов’язковим зазначенням цих питань в направленні на проведення перевірки.
Яка судова практика?
На жаль, деякі суди стають на бік Держпраці, але є випадки, коли апеляційні суди захищають інтереси підприємства та вважають, що суд першої інстанції «помилково викладає, що згідно з п. «с» ст. 15 Конвенції МОП №81 1947 року, абсолютно конфіденційною є скарга, позаяк в даній ситуації конфіденційним є джерело, а не скарга».
Розглянемо приклад для наочності: вашим співробітником було подано скаргу до Держпраці з приводу не проведення індексації його заробітної плати. Держпраці, скориставшись п. «с» ст. 15 Конвенції не зазначить в направленні на перевірку, що підставою перевірки стала скарга Іванова І.І., але в ньому обов’язково повинно бути вказано, що буде здійснено контроль за додержанням законодавства про працю з приводу проведення індексації заробітної плати. І лише це повинен перевіряти інспектор і нічого більше.
На практиці звісно ж інспектор Держпраці прикриваю чись Конвенцією перевіряє все підряд, як під час планової перевірки, що звісно виходить за межі його повноважень.
Варто зазначити,що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що національне право має передбачати засіб правового захисту від свавільного втручання державних органів у права̀, гарантовані Конвенцією. Наділення виконавчих органів широкими дискреційними повноваженнями, які надають їм необмежену владу у питаннях, що зачіпають основоположні права, суперечитиме принципу верховенства права, одному з фундаментальних принципів, закріплених Конвенцією (див. Lupsa v. Romania № 10337/04, 8 червня 2006, п. 34).
Відповідно, законом має бути визначений об`єм будь-яких дискреційних повноважень компетентних органів та порядок їх здійснення з достатньою ясністю, беручи до уваги законну мету певного заходу, щоб забезпечити особі адекватний захист від свавільного втручання (див. Volokhy v. Ukraine № 23543/02, 02 листопада 2006 року, п. 49; Al-Nashif v. Bulgaria № 50963/99,20 червня 2002, п. 119).
Також Європейський суд Рішенням у справі «Круслена проти Франції» від 24 квітня 1990 року зазначає, що «закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання».
